1. n. f.
   [iʀɔni]  (pl. ironies)
   1. 1. іро́нія (ж.)

         ;
         іроні́чність (ж.)
         ironie fine - тонка іронія

         ironie amère - гірка іронія

         l’humour et l’ironie - гумор та іронія

         Ils n’ont pas compris l’ironie des éloges de leur professeur. - Вони геть не зрозуміли іронічність викладацької похвали.

         savoir manier l’ironie - уміти іронізувати
      2. на́смі́шка (ж.)

         ;
         гу́мор (ч.)
         L’ironie de ses paroles m’a profondément blessé. - Насмішка в його словах мене глибоко ранила.
         Син.: humour, moquerie, raillerie
   2. 1. глуз (ч.)

         ;
         глузува́ння (с.)
         J’ai aperçu une nuance d’ironie dans son ton. - Я відчула ледь помітне глузування у його інтонації.
         Син.: persiflage
      2. єхи́дство (с.)
         Je te le dis sans ironie. - Я тобі це кажу без єхидства.
   3.  ([ритор.]) 
      різновид антифразису
   4. глузли́вість (ж.)

      ;
      насмі́шкуватість (ж.)
      Sensibilité qui se déguise sous l’ironie. - Уразивість, що ховається за насмішкуватістю.
      Син.: dérision

**********