На позначення водяного потоку в українській мові можуть уживатися обидва слова: і річка, і ріка. Попри твердження деяких мовознавців, таке вживання не обмежується ні семантично, ні стилістично. Також обидва слова позначають водяні потоки будь-яких розмірів: від малих до великих.

Висловлюючи таке твердження, ми не погоджуємося з позицією Б. Д. Антоненка-Давидовича, який зазначає, що між двома лексемами існує чітка семантична різниця. Так, на думку Б. Д. Антоненка-Давидовича, водяний потік може позначати тільки слово річка, тимчасом як слово ріка «вживане зрідка в українській мові, лишається для врочистого стилю, коли хочуть висловити своє піднесення або передати тон поважності чи статечності, як це бачимо в перекладі М. Зерова з Овідія: «Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки», – або в романі Григорія Тютюнника: «…воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою» [2, с. 54]. Таку саму думку обстоює й О. М. Авраменко, наголошуючи, що слово на позначення водяного потоку можна вживати лише слово річка, а слово ріка обмежується лише поетичним стилем [1].

Таке розмежування видається абсолютно штучним та неприродним. Слово річка є похідне від ріка, що засвідчує, з-поміж інших джерел, і Етимологічний словник української мови (гол. ред. О. С. Мельничук) [3, с. 95]. І. І. Огієнко зазначає, що слово ріка притаманне всім слов’янським мовам і походить від праслов’янського (в О. С. Мельничука – індоєвропейського) кореня ri- із суфіксом -ка [5, с. 178].

І. І. Огієнко розтлумачує, що в староукраїнській мові широко вживалося слово рѣка, яке позначало будь-які річки – і великі, і малі: «Мы… дали єсмо и даємъ нашє сєло Надѣево… и съ сѣножѧтми, и с рѣками (Львів, 1399 Р 59)» [5, с. 178]. При цьому форма річка також утворилася ще в давнину: «Нарѣкошѧсѧ полочанє рѣчки ради полоты. Пов. вр. літ. вступ. Чигиринський запис 1616 р.» [5, с. 181]. І. І. Огієнко також відзначає, що в сучасній української мові слово річка використовується частіше [5, с. 179].

Отже, твердження Б. Д. Антоненка-Давидовича, що «Українським відповідником до російського слова река є річка» [2, с. 54], на нашу думку, не правомірна. Слово ріка, як і слово річка є питомо українське, засвідчене в значенні водяного потоку ще в староукраїнських джерелах, і порівняння з російською мовою видаються недоцільними.

Так само немає підстав для обмеження сфери вжитку початкової форми ріка. Це доводить аналіз лексикографічних джерел. Обидва слова широко представлені в класичних українських словниках саме на позначення водяного потоку. Наприклад, у Російсько-українському академічному словнику за ред. А. Ю. Кримського та С. О. Єфремова [6]: мілка́ ріка́; ріка́ ллє (вилива́є, несе́) свої́ хви́лі в мо́ре; лани́, лу́ки, ріка́, що повз їх протіка́є; ріка́ (рі́чка) нане́сла́ (наму́ли́ла) му́лу на луку́; ріка́ підійшла́, підне́слася, зняла́ся, прибула́; верхі́в’я (ріки́), поча́ток (ріки́); го́рішній, сере́дній і до́лішній біг ріки́ (рі́чки) тощо. Як видно з наведених прикладів, тут слово ріка вживається саме в нейтральному або термінологічному значенні, без жодних відтінків урочистості чи поетичної мови. Крім того, часто подано й обидва варіанти. Так само в «Словарі української мови» за ред. Б. Д. Грінченка [7] наведено ілюстративний матеріал: «Ріка зливає поберіжжє. К. Іов. 31; Розливчаста ріка. Васильк. у.; Хлепоти.... зоветься місце, де ріка іде вузшим коритом, а хвилі єї підскакують і хлепотять Вх. Пч. II. 25». Зрештою, попри істотну тенденційність у принципах укладання, доцільно послатися й на Словник української мови в 11 томах, де слово ріка визначено як «Водний потік, що живиться із джерела або стоком атмосферних опадів і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів’я до гирла» [8, с. 574], без жодних додаткових приміток чи зауваг.

Хибною також є поширена думка про те, що вживання слів річка і ріка залежить від розміру відповідного водяного потоку. Так, як пояснює І. І. Огієнко, слово річка має здрібнілу форму, але вживається без значення здрібнілості, «що пояснюється загальним замилуваннями укр. мови у гіпокористичних – здрібнілих формах слів» [5, с. 181] (порівняйте схожі пари слів без розрізнення за розміром: книга – книжка, сад – садок тощо). Це підтверджують і лексикографічні матеріали, зокрема СУМ-11, РУАС за ред. А. Ю. Кримського й С. О. Єфремова та інші. Таким чином, і слово річка, і слово ріка можуть позначати найбільші водяні потоки будь-якого розміру.

Отже, обидві форми – і річка, і ріка – є питомі та можуть уживатися рівноправно, без стилістичних обмежень і семантичної різниці.

Наголос слова рі́чка у множині переходить з кореня на флексію: річки́, річо́к, річка́м тощо. Але: дві, три, чотири рі́чки [4].

1. Авраменко О. М. Ріка чи річка – експрес-урок. 2017. URL: https://www.youtube.com/watch?v=GRhLjAZlQoM (дата звернення: 03.05.2019).
2. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. Київ: Радянський письменник, 1970. 182 с.
3. Етимологічний словник української мови : у семи томах / гол. ред. О. С. Мельничук. Київ : Наукова думка, 2006. Т. 5. 705 с.
4. Київський словник (Kyiv Dictionary). Орфографічний словник української мови. URL: https://kyivdictionary.com/uk/words/conjugation/search/?word=&lang=uk (дата звернення: 03.05.2019).
5. Огієнко І. І. Етимологічно-семантичний словник української мови : у 4 т. Вінніпеґ : Товариство «Волинь», 1994. Т. 4. 557 с.
6. Російсько-український академічний словник (у 4 т.) / ред. А. Ю. Кримський, С. О. Єфремов. 1924–1933. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 03.05.2019).
7. Словарь української мови / ред. Б. Д. Грінченко. 1907–1909. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 03.05.2019).
8. Словник української мови в 11 т. / гол. ред. кол. І. К. Білодід. Київ : Наукова думка, 1977. Т. 5. 927 с.