Чи правильно вживати слово існувати, коли йдеться про предмети й абстрактні поняття?
Запитання
Читачка Юлія Мороз запитує: «Чи правильно вживати слово існувати, коли мова не про існування як процес? Наприклад, у такому реченні: “Чи існують такі проекти нині?”».
Відповідь
У наведеному реченні вживання дієслова існувати правильне. Слово можна вживати без застережень як щодо фізичного існування істот, так і щодо наявності неживих предметів та абстрактних понять тощо.
Пояснення
Сьогодні можна відзначити тенденцію: досить часто викладачі в університетах, редактори наукових журналів і т. ін. стверджують, що стосовно до предметів і абстрактних понять правильно (або рекомендовано) вживати слово є (бути), тимчасом як сфера застосування слова існує (існувати) повинна поширюватися семантично тільки на людей та інших істот. Можемо припустити, що таке твердження набуло популярності через публікацію проф. К. Г. Городенської «“Існує” – це хтось живе чи щось є?» [1] (для розуміння проблематики радимо читачам ознайомитися з цим матеріалом), у якій мовознавець рекомендує розмежовувати відповідні поняття. Активно поширюють такі рекомендації без жодного аналізу й різноманітні інтернет-сайти, які можна схарактеризувати як академічно невірогідні та ненадійні джерела.
На нашу думку, твердження про потребу поділу значення слів бути та існувати – цілком безпідставні. Так, якщо розглянути згадану статтю проф. К. Г. Городенської, можна побачити, що мовознавець лише суб’єктивно розмірковує щодо логічності вживання відповідних лексем, не обґрунтовуючи своєї позиції джерелами, прикладами з практики тощо. Навпаки, авторка сама зазначає, що словники фіксують уживання слова «існувати» і на позначення наявності неживих предметів, абстрактних понять.
Ознайомившись із матеріалами словникових видань, можемо чітко побачити, що словники різних поколінь фіксують уживання слова існувати та похідних не лише щодо істот, а й щодо неістот, наприклад: у Російсько-українському академічному словнику за ред. А. Ю. Кримського та С. О. Єфремова (1924–1933) бачимо: «чи є (існу́ють) для цьо́го (на це) доста́тні підста́ви», «Галіле́й, спра́вивши свій телеско́п на сю плане́ту, відкри́в, що споді́вані фа́зи спра́вді існу́ють (Павлик)», «При Акаде́мії Нау́к існу́ють дослі́дчі кате́дри (М. Грінч.)» [3], у Російсько-українському фразеологічному словнику В. П. Підмогильного та Є. П. Плужника (1927): «відколи існує, працює установа» [2], у «Словарі української мови» за ред. Б. Д. Грінченка (3-тє вид., 1927–1928): «Яка ж <…> гармонія інтересів може існувати межи лихварем а його жертвою...» [4], у Словнику української мови в 11 томах (СУМ-11) (1970–1980): «Чи видавництво існує, чи припинило свою діяльність? (Панас Мирний, V, 1955, 433)» [5] і т. ін.
Як бачимо, слово існувати в наведених ілюстраціях уживане і в науковій мові, і в побутовій сфері, і в художній літературі. Для повноти інформації розгляньмо додатково приклади з творів українських письменників: «Він не вірив, щоб могла існувати на світі така жорстокість, така несправедливість <…>» (Михайло Коцюбинський), «Для такої поведінки існує французький вислів: «Це сильніше за мене» (Леся Українка), «Розділ між судівництвом і адміністрацією — перша основа справді независлого судівництва — у нас існує тільки на папері <…>» (Іван Франко), «І справді, для Сави не існувала пам’ять про брата» (Ольга Кобилянська), «Я знаю, що ти існуєш, вічная правдо!» (Тодось Осьмачка), «Признаюсь щиро, я не розумію, навіщо ці угруповання існують» (Валер’ян Підмогильний) і т. ін.
Отже, можна дійти висновку, що вживання слова існувати у контекстах, коли йдеться про наявність певних предметів або абстрактних понять, цілком природне та притаманне для української мови. Тому і в реченні, яке наводить читачка, немає жодних підстав уникати вживання лексеми існувати: «Чи існують такі проекти нині?». Так само правильно буде сказати чи є такі проекти? та, залежно від контексту, чи наявні такі проекти?, чи маємо такі проекти? тощо.
Використані джерела