Легень чи легенів: якій формі родового відмінка слід віддавати перевагу?
Запитання
Читачка Ірина Чеботнікова запитує: «Якій формі родового відмінка віддати перевагу: легень чи легенів?».
Відповідь
Обидві форми рівновживані, питомі й такі, що відповідають нормі літературної мови. Віддання переваги конкретній формі може залежати тільки від уподобань мовця.
Пояснення
В українській мові іменник леге́ня в родовому відмінку множини має паралельні форми: леге́нь і леге́нів. Це фіксують чинний правопис [14; 15], граматичні видання [7; 11], українські словники різних поколінь [4; 9; 10; 13; 3; 6].
І. Г. Матвіяс пояснює розвиток відповідних паралельних форм так: «Для деяких іменників I відміни, переважно чол. роду, за аналогією до іменників II відміни (колишніх ǔ-основ) характерне закінчення -ів: те́слів, сусідів, су́ддів, старостів. У деяких іменниках жін. роду, що колись мали тільки чисту основу, форми на -ів виступають як паралель до форм з нульовою флексією. Напр.: <…> «Видно, був беззубий, бо тонкі п’явки губ потягло йому зовсім у рота» (Збан.); «З їх губів злизав слова, з чолів вичитав мислі…» (Стеф.); «Разом із цим повітря таке густе йде з легень, що в горлянці воно клекоче» (Янов.); «Вона довго вислухувала мене, а потім сказала, що в мене запалення легенів (Сміл.)» <…> Іменники І відміни з закінченням -ів (або його фонетичними варіантами) досить широко вживаються в народних говорах. Хоч зазначені форми найбільш поширені в південно-західних говорах, однак певною мірою вони характерні і для південно-східних та північних. <…> поширеність форм на -ів у говорах української мови переконує в безпідставності тверджень деяких дослідників, що цю флексію українська мова набула під впливом польської і чеської мов» [7, с. 72] (виділення відповідних форм напівжирним шрифтом – наше).
Обидві форми слова знаходимо в українських письменників: «Шляхетський спис пробив кольчугу і встряг у м’якуш легенів <…>» (Роман Іваничук), «По плевриті він переніс запалення легень, що скінчилося сухотами та завело його, молоду 30-літню людину, до могили» (Михайло Коцюбинський), «Метелиця витягнув шаблю, затулив собою Гурка, гукнув на всю силу могутніх легень <…>» (Володимир Малик), «<…> потім з’явилася ангіна, а за нею запалення легенів» (Василь Барка), «Він дихав самими верхівками легенів» (Павло Загребельний) тощо.
Так само обидві форми родового відмінка широко вживані й у спеціальній літературі [1; 12; 5; 8; 2; 16].
Зважаючи на проаналізований матеріал, можемо сказати, що обидві форми родового відмінка множини – легень і легенів – питомі та відповідають нормі української літературної мови; вони рівновживані, а тому обидві форми можна використовувати без застережень.
Отже, віддання переваги певній формі в цьому разі може залежати тільки від особистих уподобань мовця, звички тощо.
Використані джерела