Яка етимологія слова байстрюк?
Запитання
Читач Павло Р. запитує: «Звідки походить слово байстрюк і яке його первісне значення?».
Відповідь
В українській мові слово байстрюк має значення «нешлюбна дитина» [3; 4; 1, с. 118]. Походження цього слова можуть пояснити цитати з Етимологічного словника української мови в семи томах (ЕСУМ) та Етимологічно-семантичного словника української мови І. І. Огієнка, які наводимо нижче:
– ЕСУМ [1, с. 118] (пояснення скорочень: свн. – середньоверхньонімецька, нвн. – нововерхньонімецька, фр. – французька, ст. – старе, тс. – те саме, пізньолат. – пізньолатинська):
байстрю́к «нешлюбна дитина» <…> через польське посередництво запозичено з німецької мови; свн. bastart (нвн. Bástard) «нешлюбна дитина» походить від фр. ст. bastart «тс.», яке зводиться до пізньолат. bastardus «тс.», утвореного від bastum «в’ючне сідло»; отже, bastardus означало «син в’ючного сідла» (жартівливий натяк на стосунки між служницями постоялих дворів і погоничами мулів); виводиться також <…> від германського етноніма Bastarnen (бастарни); пропонувались і інші тлумачення <…>.
– Етимологічно-семантичний словник української мови І. І. Огієнка [2, с. 113]:
Байстрю́к – нешлюбна дитина, байстрючка, байстря, байстер. Багато написано про постання цього слова, але остаточно його не вияснено. Звичайно виводять від нім. Bastard, франц. bâtard, а це з лат. bastardus, від bastum – сідло. Отож, початкове значення було б: народжений на сідлі, будь-як, син погонича мулів.
<…>
Використані джерела