Читач Андрій запитує: «В українській мові, коли ми хочемо комусь подякувати, здебільшого вживаємо слово дякую. Проте часто кажуть також спасибі. Чи відповідає слово спасибі нормі літературної мови?».

Слово спасибі відповідає нормі української літературної мови та тотожне за значенням слову дякую.

Слово спаси́бі – наслідок злиття й фонетичної видозміни давньоруського вислову cъпаси Богъ «нехай спасе Бог» [2, с. 366].

Р. П. Зорівчак зазначає, що слова спасибі й дякую в українській мові рівновживані [3, с. 21]. Так само О. Д. Пономарів стверджує, що «Слово “спасибі” <…> не можна кваліфікувати як кальку з російської мови. По-перше, це слово наявне в словнику за редакцією Бориса Грінченка, а там росіянізмів немає. По-друге, воно наявне у творах усіх класиків української літератури. По-третє, входить до багатьох словосполучень фразеологічного й нефразеологічного типу» [1].

Дійсно, слово спасибі знаходимо і в лексикографічному матеріалі «Словаря української мови» за ред. Б. Д. Грінченка: «Взяла зіллє, поклонилась: Спасибі, бабусю! Шевч. 16», «Спасибі за тютюн, бо се турецький, не бакун. Ком. II. № 424», «Да спасибі, сину, за сю вечорину. Лукаш. 91», «Ну, спасибі, дядьку, що ти мене од смерти відборонив, відбороню і я тебе. Рудч. Ск. І. 71», «Спасибі тобі, Марусенько, галонько. МВ. II. 124» [7] (виділення напівжирним шрифтом усюди – наше) тощо, і в Російсько-українському академічному словнику за ред. А. Ю. Кримського та С. О. Єфремова: «Спаси́бі, моя́ не́нько, за твоє́ коха́ннячко, що мене́ ви́кохала (Чуб.)», «Скажі́ть, спаси́бі вам, з яки́х ви є: чи ви з пані́в, чи ви із мужикі́в (Грінч.)», «Спаси́бі за заку́ску, що з’їв ку́рку й гу́ску (Приказка)», «Спаси́бі до́брим лю́дям: нара́яли мене́ позива́ти грома́ду (Київщ.)» тощо [6] (виділення напівжирним шрифтом усюди – наше), і в усіх пізніших словникових виданнях. Так само всі згадані видання фіксують і лексему дякувати в її різних словоформах: «Дякуємо попонькові: нагленько нас одправив. Гол. IV. 439», «Дякую тобі, мати, да що ти породила, тілько не дякую, що не оженила. Чуб.», «Дякую вам з душі, з серця! Аж світ мені піднявся вгору! Одродили ви мене, рідна матінко!» [7], «дя́кую за ува́гу», «Дя́кую тобі́ з усіє́ї душі́ (Крим.)», «Дя́кую вам за ва́шу прихи́льність, що хоч наоста́нці ви́явилась (Крим.)» [6] (виділення напівжирним шрифтом усюди – наше).

Як відповідне нормі української літературної мови слово спасибі розглядає й Іван Огієнко [5, с. 376; 4, с. 297].

Також наведімо приклади з художньої літератури: «[Запорожець:] Оце-то так! вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі (Тарас Шевченко, I, 1963, 99); — Спасибі, мамо, що ви мене жалуєте, що за нелюба не оддаєте! (Марко Вовчок, I, 1955, 62); [Яким:] Ну, от я вже й наївся... (Устає). Спасибі вам за хліб, за сіль! [Василина:] На здоров'я! (Борис Грінченко, II, 1963, 539); Спасибі діточкам, що написали до мене (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 310); — Підломіть що-небудь під голови, чогось немов низько стало. Так... спасибі (Леся Українка, III, 1952, 705)» [8] (виділення напівжирним шрифтом – наше); «Еге, за сеє всеє дякую своєму хранцузу, – казав Юдун <…>» (Григорій Квітка-Основ’яненко), «Ні, дякую. Пора спати, бо завтра рано вставати» (Панас Мирний), «Дякую тобі, Іване, – промовила вона, – дякую за те, що ти хоч раз сказав щиро <…>» (Іван Франко), «Дякую і дякувать не перестану, – відповіла Маруся й задумалася» (Богдан Лепкий), «Ні, красненько дякую, – розводить він руками з уклоном» (Михайло Коцюбинський) (виділення напівжирним шрифтом усюди – наше) тощо.

Отже, слово спасибі відповідає нормі української літературної мови та тотожне за значенням слову дякую.

1. Блог професора Пономарева. Слова "учбовий" немає в українській мові. 2010. URL: https://www.bbc.co.uk/blogs/ukrainian/ponomariv/2010/08/post-28.html (дата звернення: 02.02.2020).
2. Етимологічний словник української мови : у семи томах / гол. ред. О. С. Мельничук. Київ : Наукова думка, 2006. Т. 5 : Р–Т. 705 с.
3. Зорівчак Р. П. «Боліти болем слова нашого…»: Поради мовознавця. 2-е вид.: допр. і доповн. Тернопіль : Мандрівець, 2008. 176 с.
4. Огієнко І. І. Етимологічно-семантичний словник української мови : у 4 т. Вінніпеґ : Товариство «Волинь», 1994. Т. 4. 557 с.
5. Огієнко І. І. Український стилістичний словник. Львів : Видання української книгарні й антикварні, 1924. 496 с.
6. Російсько-український академічний словник (у 4 т.) / ред. А. Ю. Кримський, С. О. Єфремов. 1924–1933. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 03.01.2020).
7. Словарь української мови / ред. Б. Д. Грінченко. 1907–1909. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 02.02.2020).
8. Словник української мови в 11 т. / гол. ред. кол. І. К. Білодід. Київ : Наукова думка, 1970–1980. URL: http://www.inmo.org.ua/sum.html (дата звернення: 02.02.2020).