1. Граматика
  2. Українська
  3. Чому на Київщині вживають форму «дрови́ма» як орудний відмінок слова «дро́ва»?

Відповідає на запитання: Редакція «Kyiv Dictionary»

Дата опублікування: 11.02.2020, 17:37

Розділ «Мовна консультація»

Чому на Київщині вживають форму дрови́ма як орудний відмінок слова дро́ва?».

Запитання

Читачка Маргарита запитує: «На Київщині часто вживають форму орудного відмінка дрови́ма від слова дро́ва замість літературного дро́вами. Звідки походить така форма дрови́ма?

Відповідь

Форма орудного відмінка дрови́ма – регіональний варіант, утворений на базі граматичної категорії двоїни.

Пояснення

Флексія іменників -ма в орудному відмінку походить від двоїни. Хоча слово дро́ва – множинний іменник, з яким не можна вжити числівників два, три, чотири, поєднуваних із формою двоїни, регіональний варіант орудного відмінка дрови́ма утворений саме на базі цієї граматичної категорії.

От як пояснює причини виникнення відповідних форм Є. К. Тимченко (1925 р.): «Формально в сучасній українській мові дасться розріжнити три числі: однину, множину і двоїну. Двоїна <…> на –ма править тепер за форму знарядного відмінку множини в де-яких речівниках, що визначають річі паристі, напр.: очима (при вічми і очами), ушима (при вухами), плечима, бровима, (при бровами), вйазима (при вйазами), косима Лубен. п. (при косами), а звідси діялектично кінцівка –ма поширилась і на інші речівники, напр.: дровима Кременч. п. (при дровами), грошима Полт. г. (при грішми); в Ховмських говірках: перстенцема, купцема, костима, піцьма і ин. <…>» [3, с. 173] (виділення напівжирним шрифтом – наше). М. А. Жовтобрюх наводить деякі інші іменники, для яких в окремих північних і південно-західних говорах трапляються форми орудного відмінка на -ма, що походять від двоїни: курима, зубома, товаришома, крилема, граблема, грушма тощо [1, с. 117].

Довідка

Двоїна – граматична категорія числа, що в українській мові вживається з іменниками поряд із числівниками два, дві, обидва, обидві, три, чотири. Форму двоїни закріплював правопис 1929 р. та попередні граматики. Її зліквідовано на офіційному рівні 1933 р. – за доби мовних репресій. Нижче наводимо цитати зі збірки А. Хвилі «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті» (1933 р.):

За старим українським правописом в українську мову вносилося низку архаїчних форм та провінціалізмів, які відривали українську літературну мову від живої української мови і вбивали клин між українською та російською мовами. Наприклад: за старим правописом треба було писати: дві книзі, три вербі, дві хаті, три квітці, дві руці і т. д.

Комісія визнала за потрібне зліквідувати таку форму в українській літературній мові, підкресливши, що єдино-нормативні форми повинні бути: дві книги, три верби, дві хати, три квітки, дві руки і т. д.

Так само в словах середнього роду, замість архаічних форм двоїни від іменників: дві ведрі, дві слові, три яблуці і т. д.

Потрібно такі форми зліквідувати, встановивши в українській літературній мові форму: два ведра, два слова, три яблука і т. д., як єдино-правильну <…> [7, с. 44–45].

За старим українським правописом в українську мову вносилася низка архаїчних форм та провінціалізмів, які відривали українську літературну мову від живої української мови і вбивали клин між українською та російською мовами. Треба було говорити й писати „дві книзі“, „три вербі“, „три квітці“ тощо. Комісія визнала за потрібне скасувати таку форму в українській літературній мові, і зараз уже не будемо писати й казати „дві слові“, а будемо писати „два слова“, не будемо писати й казати „дві відрі“, а „два відра“ [7, с. 109].

Попри те, що чинний український правопис форми двоїни не фіксує, вона досі поширена в українських говорах та в сільській місцевості.

Як зазначає І. І. Огієнко,

Мова українська зберегла давню форму двоїни <…> на цілім просторі української землі. <…> вся Україна знає цю форму. <…> часто і в мові українській, під впливом російським, двоїну замінюють формою множини: дві стіни, три форми. Але мусимо обов’язково зберігати свою цікаву окремішність і вживати тільки форм двоїни: дві стіні, три формі [2, с. 265–267].

Використані джерела

  1. Історична граматика української мови / М. А. Жовтобрюх та ін. Київ : Вища школа, 1980. 319 с.
  2. Огієнко І. І. Рідна мова. Київ : Наша культура і наука, 2010. 436 с.
  3. Тимченко Є. К. Функції чисел в українській мові. Записки Українського наукового товариства в Києві. 1925. Т. 20. С. 173–191.
  4. Український правопис (2019). URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf (дата звернення: 02.02.2020).
  5. Український правопис / Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови. Київ : Наукова думка, 2015. 286 с.
  6. Український правопис. Харків : Державне видавництво України, 1929. 101 с.
  7. Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. Харків : Радянська школа, 1933. 143 с.