Читачка Н. Тимошенко запитує: «На Ямпільщині, що у Вінницькій області, віддавна словом школьки́ називають річкових мідій. Яке походження цього слова?».

Зазначимо, що слова шко́лька не фіксують жодні доступні нам словники. Отже, маємо справу з цікавим локалізмом, уживаним в обмеженій місцевості.

Слово шко́лька – фонетичний варіант лексеми ско́йка. Відповідно до Словника української мови в 11 томах (СУМ-11), скойка – це «стулка черепашки двостулкових молюсків; двостулковий молюск, черепашка якого вкрита перламутром і використовується для виготовлення ґудзиків, прикрас і т. ін.» [6].

Згідно з Етимологічним словником української мови в 7 томах (ЕСУМ), слово скойка походить від праслов’янського «skolъка, skolьja», що пов’язане зі skala «скеля», *sčelь «щілина, розколина» [2, с. 278].

Початковий варіант слова сколька, що пізніше перейшов у скойка, фіксують уже пам’ятки давньоруської мови. Так, як зазначають у своїй монографії «Історія української мови. Лексика і фразеологія» В. О. Винник та ін., «У пам’ятках XI–XIII ст. фіксується помітна кількість давньоруських назв безхребетних тварин (особливо комах). За поодинокими винятками, і тут представлена праслов’янська спадщина – муха < muxa, комаръ < komarъ «комар», оса < osa, <…> скольіа < skolьja (skolьka) «скойка»: <…> Море же Содомьское… не имать в себѣ … ни рыбы, ни рака, ни сколіи (ХД, 1108, сп. XV, 27 [ХД = «Житье и хожение Даниила, Руськыя земли игумена» – пам’ятка української мови, написана на початку XII ст. Даниїлом Паломником, імовірно, ігуменом одного з монастирів Чернігівської землі]) <…>» [3, с. 85] (виділення напівжирним шрифтом, синім кольором та примітка в квадратних дужках – наші; для правильної графіки натисніть на виділене синім кольором слово).

Згідно з В. В. Німчуком, «Імовірно, в основному південний ареал на Русі мали слова сколиiа (скольіа), сколька, сколъка < skolьja (-ji), skolьka (пор. б. діал. скойка, с.-х. школька «черепашка, скойка», словен. skoljka) [б. діал. = болгарське діалектне; с.-х. = сербохорватське; словен. = словенське]; <…> Пор. ще в Уставі студійському XII ст. [пам’ятка української мови – написаний, імовірно, ченцями Києво-Печерської лаври]: …вълагають въ вариво зелииныіа сколькы… съ лоукъмь и съ зелиѥмь [Ср. III 378]» [4, с. 222] (виділення напівжирним шрифтом, синім кольором та примітки у квадратних дужках – наші; для правильної графикі натисніть на виділені синім кольором слова). Крім згаданих слов’янських мов, слово skojka («молюск») має польська мова [2, с. 278].

В. В. Німчук також надає цінну ремарку щодо переходу л’ → й у розглядуваному слові: «Номен сколька без модифікацій фіксується тільки в поодиноких українських говірках – ско́л’ка [КДА I 91]. На більшості території, де слово збереглося (південно-західні діалекти), воно виступає з л’ > й – скойка «перлівниця (Unio)» [Ж. 875; КДА 91, № 24]. «черепашка, устриця» [Гр. IV 138]. Очевидно, з південно-західного діалектного ареалу назву використано при формуванні зоологічної номенклатури літературної мови – скойка, «стулка черепашки двостулкових молюсків», «двостулковий молюск, черепашка якого вкрита перламутром…» [СУМ IX 291]» [4, с. 229] (виділення напівжирним шрифтом – наше).

Отже, можна стверджувати що на Ямпільщині зберігся давніший фонетичний варіант із давньоруської мови із ль замість й. Водночас перехід с → ш від сколька до школька можна пояснити хитанням відповідних звуків в українських діалектах. Так, як зазначає Ю. В. Шевельов, «Хитання š ~ s широко репрезентоване у сполуках цих приголосних зі звуками m, p, v та особливо k: скло ~ шкло, скори́нка ~ шкури́нка, спи́ця ~ шпи́ця, шво́рінь ~ сво́рінь; окрім того, поряд із літ. укр. шкаралу́па, шкря́бати, дошкуля́ти, навшпи́ньках, лушпа́, шкі́ра, ви́шкварки, шмарува́ти існують просторічні та діалектні форми зі звуком s (пор. скори ґен. одн. – Ом. Єв. 1608, скура – Тупт. 1685). Такі дублети з варіюванням š ~ s аж ніяк не є винятковим надбанням української мови. Широкого розповсюдження вони набули в західнослов’янських мовах. Їхнє походження – двоїсте: варіанти зі звуком š почасти вживаються як експресивні, а почасти є наслідком контактів із німецькою мовою, що з-поміж різних її діалектів одні зберегли sp, st, sk, а інші перемінилися на šp, št, šk» [7, с. 942]. Відповідні варіювання в українських діалектах можна побачити на низці мап у «Атласі української мови», наприклад, для слова шку́ра [1, мапа № 106]:

Підсумовуючи наведений матеріал, можемо сказати, що локальний варіант шко́лька («річкова мідія») пов’язаний із сучасним літературним ско́йка та походить від праслов’янського skolьka, давньоруського сколька, зберігши давніше ль без переходу в й та зазнавши зміни початкового звука с → ш.

1. Атлас української мови : у 3 томах. Т. 2 : Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі / Д. Г. Бандрівський та ін. ; ред. тому Я. В. Закревська ; гол. ред. кол. І. Г. Матвіяс. Київ : Наукова думка, 1988. 520 с.

2. Етимологічний словник української мови : у семи томах / гол. ред. О. С. Мельничук. Київ : Наукова думка, 2006. Т. 5 : Р–Т. 705 с.

3. Історія української мови. Лексика і фразеологія : монографія / В. О. Винник та ін. Київ : Наукова думка, 1983. 742 с.

4. Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. Київ : Наукова думка, 1992. 416 с.

5. Німчук В. В. Хрестоматія з історії української мови X–XIII ст. Київ ; Житомир : Полісся, 2015. 352 с.

6. Словник української мови в 11 т. / гол. ред. кол. І. К. Білодід. Київ : Наукова думка, 1970–1980. URL: http://www.inmo.org.ua/sum.html (дата звернення: 05.01.2020).

7. Шевельов Ю. В. Історична фонологія української мови / пер. з англ. С. Вакуленка. Харків : Акта, 2002. 1054 с.