1. adj.
    (pl. m. destinés; f. destinée, pl. f. destinées)
   1. призна́че́ний

       

      (для чогось)

1. n. f.
   [dɛstine]  (pl. destinées)
   1. 1. до́ля (ж.)

         ;
         тала́н (ч.)
         la destinée humaine - людська доля

         destinée cruelle - тяжка доля

         se soumettre à la destinée - скоритися долі

         unir sa destinée (à qqn) (à qqn ) - поєднати долю (з ким) (з ким )

         faire (modeler, former) sa destinée - будувати своє життя

         la destinée d’un royaume - доля королівства
      2. призна́чення (с.)
      3. провиді́ння (с.)
   2. життя́ (с.)

**********